Сторінки історії
крізь століття

                                                                       ВІХИ СТАНОВЛЕННЯ КОЛЕДЖУ

Далекого 1912 року було засновано МИРОЦЬКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ШКОЛУ (1912 – 1917 рр.).

Цікаво, що кошти на будівництво виділив абсолютно неписьменний, але заможній селянин Мусій Андрійович Кулик. Він був власником центральної частини маєтку, на якому згодом звели школу.  Очевидці розповідають, що Кулик приніс на торг гроші чистим золотом в полотняній торбі. Щодо походження цих грошей були різні легенди. Одні казали, що він торгував кіньми і на цьому надбав велике багатство, а інші – що він украв гроші у польського ксьондза, в якого служив конюхом. Були чутки, ніби Мусій Андрійович знайшов скарб із золотом.

Як би там не було, але Кулик купив землю і помістя з кінним заводом, всього 1400 десятин. Налагодити роботу на великому масиві Кулик не міг, тому вирішив віддати свій маєток в оренду, яку на вигідних умовах оформив Животовський. За короткий час останній збудував спиртовий завод (1906 р.), цегельний завод, кам’яні воловні. Здавши маєток в оренду, його господар оселився в маленькому будинку (на території заводу).

Якось Кулик зневажливо сказав про особу Миколи ІІ у розмові з пасажирами поїзда, який прямував на Київ. Це почув чиновник з канцелярії губернатора і здивувався: „Эта особа неучтиво отзывается о царе-батюшке». Подія стала відомою на всю губернію. Цим скористалися ділки з Київського Земства. Один з них, „сосед по имению”, Демченко з погрозою попередив, що за такі слова Кулику загрожує велике покарання. Кулик, переляканий до смерті, став просити сусіда, який був представником губернатора, якось залагодити цю справу.

Демченко запропонував йому зробити щедрий подарунок для людей, наприклад, побудувати школу, лікарню або церкву, бо інакше старому загрожує в’язниця. Наляканий поміщик погодився, виділив  частину своїх земель – а це 100 га – і асигнував обіцяні кошти. Не відкладаючи в довгий ящик справи, земство негайно розпочало будівництво.

На кошти Кулика були збудовані навчальний корпус з інтернатом на 120 чоловік, житлове приміщення для викладачів, допоміжні приміщення. На нижньому поверсі будинку був навчальний відділ, а на другому – гуртожиток.  Нині це корпус N 3, який зберігся до цього часу без істотних зовнішніх змін.

Керівники Київського Земства звернулись до міністра П. Столипіна з проханням присвоїти Мироцькій школі його ім’я, на що Столипін дав згоду.

На урочисте відкриття школи, яке було призначено на серпень 1912 р., обіцяв прибути сам Столипін. Цього не сталося у зв’язку з непередбаченими подіями (вбивство Столипіна 1.ІХ.1911 р.). Ось чому на урочистому відкритті Мироцької с.-г. школи через рік в траурному вбранні була вдова Столипіна – Ольга Борисівна з дітьми в супроводі чиновників земства.

Учнів в перші роки навчання було 25-30, вчителів – 7. Школа готувала молодих агрономів, утримуючи невелике господарство, доглядаючи декілька коней, корів та свиней, сараї та розсадник. У дореволюційний час тут здобули освіту всього 180 молодших спеціалістів.

Мироцька сільськогосподарська школа часто міняла свій профіль і назву. Спочатку вона називалась «Мироцкое начальное имени Столыпина П.А. сельськохозяйственное училище» (книга «Весь Юго-Западный край», 1913 г. ред. проф. М.В.Довнар-Запольського  на сторінці 101 читаємо: „Мироцкое начальное имени Столыпина П.А. сельхозучилище”).

На 1 січня 1914 року нараховувалось 38 учнів. У 1914 році прийняли на навчання 23 учні, а заяв подано 85. («Отчет учебных заведений Департамента земледелия»).

У 1914 році школа носила вже назву «Сільськогосподарська практична школа» («Справочная земская книга –календарь» вид. Киевское пов. земство, 1914).

Події 1917 року докорінно змінили владу з усіма її інститутами, перестали існувати земства, у зв’язку з цим припинила свою діяльність і сільськогосподарська школа, оскільки вона була земською.

1918 – 1920 рр. – електрошкола. Вона, як навчальний заклад, складалася з 20 учнів і 3 вчителів. Це було на початку утвердження диктатури радянської влади. Йшла громадянська війна, і  тим, хто змінив гвинтівку на підручник, нерідко доводилося знову вступати до лав однієї з воюючих армій.

Під час громадянської війни, коли часто мінялась влада, також було не до школи. І тільки після вигнання з України білополяків, 4 грудня 1920 року, на місці Мироцької сільськогосподарської школи відкрито Мироцький с.-г. технікум. «4 грудня в приміщенні Мироцької с.-г. школи, що в одній версті від Немішаєве Києво-Ковельської залізниці, відкрито Мироцький технікум. Цей день буде пам’ятним днем не тільки для тих робітників і селян, що були на урочистому відкритті нового вогнища вільної пролетарської науки. Він є днем, з якого почнеться нова дата в розвитку професійної освіти не тільки у Київському повіті, але й на Київщині.» («Вісник Київського губернського виконкому» за 1924 рік, стаття «Вісті Черкаського повітового комітету Рад робітничих, селянських та червоних депутатів» від 21. ХІІ. 1920 р. за № 5056»).

Після урочистого відкриття технікуму взялись за відбудову матеріальної бази. Організували виробництво миловаріння та вичинку шкір. Був збудований млин на паровому двигуні. Приміщення технікуму освітлювалось карбідними саморобними світильниками.

В газеті «Вісті» від 22.12.1972 року надрукована дуже цікава замітка. У ній пишеться: «Тільки-но відновлено навчання в технікумі, який до цього зруйнували бандити. З літа поточного року технікум утримується на власні кошти: збудовано паровий млин, який працює настільки добре, що не боїться конкуренції (то був період НЕПу). Це тим більш цікаво, що млин збудований власними силами».

Технікум спорядив майстерню металу. Ремонтуються локомобілі, млинове та сільськогосподарське приладдя. Організовано миловарню.

Технікум готує фахівців з таких спеціальностей: агрономічної, фабричної, залізничної, соціально-економічної.

Селяни до технікуму ставляться з великою пошаною. Вони кажуть з гордістю «оце освіта, а не говорильня».

1923 рік – індустріальна школа.

1925 рік – інтегральна школа.

1930 рік с.-г. школа для підготовки кролиководів.

У 1936 році на існуючій навчально-матеріальній базі відкрито Мироцький ветеринарний технікум – 450 учнів.

У 1936-1941 роках значно розширилась і зміцнилась матеріально-технічна база технікуму, було складено плани подальшого розширення і покращення навчально-виховної роботи, але здійснитися цим планам не судилось… Адже на українські землі прийшла ІІ Світова війна.

Випуск 1941 року – це особливий випуск. Закінчували Мироцький ветеринарний технікум 70 юнаків і дівчат. Більшість випускників прямо з останнього державного екзамену було мобілізовано і розподілено в наспіх сформовані частини як молодих ветеринарних спеціалістів. Захищати рідну землю від фашистських загарбників пішли викладачі, працівники технікуму.

За героїзм у боротьбі із загарбниками багато із них були нагороджені орденами і медалями. Коледж завжди пам’ятає своїх співробітників, що полягли в боях за Батьківщину.

Незважаючи на те, що під час війни та німецької окупації матеріальна база технікуму була частково зруйнована, вже на початку 1944 р., одразу ж після звільнення м. Києва від фашистів, розпочалася робота з відновлення підготовки спеціалістів для сільського господарства. Тяжко доводилося всім: і викладачам і студентам – кругом руйнація, холод, але незважаючи на труднощі,  навчання продовжувалося.

Розширювався навчальний заклад, зміцнювалася його матеріальна база.

1956 рік – ветеринарний технікум реорганізовано в зооветтехнікум, а в 1965 році – в Немішаївський сільськогосподарський технікум. У ньому готували ветеринарних, зоотехнічних, агрономічних спеціалістів середньої ланки, а пізніше і рибоводів та електромеханіків.

Життя триває, а коледж вписує нові факти в свою сторінку в історії української освіти.