МИРОЦЬКИЙ ВЕТЕРИНАРНИЙ ТЕХНІКУМ В 1944-1947 РОКАХ
Незважаючи на те, що під час війни та німецької окупації матеріальна
база технікуму була частково зруйнована, вже на початку 1944 р., зразу ж
після звільнення м. Києва від фашистів, розпочалася робота з відновлення
підготовки спеціалістів для сільського господарства. Обов’язки директора
виконував Биковець Андрій Миколайович – 1944-1946 р.
Згадує Ботнар Ганна Миронівна: «Через декілька днів після
призначення мене викладачем Мироцького ветеринарного технікуму, я
пішки через Буда-Бабинецький ліс прийшла до технікуму, що я там побачила
– страшно згадати.. подвір’я у воронках від бомб, скрізь повалені дерева,
сміття, розбита військова техніка. Було лише два будинки, перший
двоповерховий навчальний корпус, але без дверей і навіть з розібраними
перегородками між кімнатами, а навпроти двоповерховий гуртожиток, також
напівзруйнований, у коридорах лежало трохи кам’яного вугілля, а в деяких
кімнатах побудовані нари. У гуртожитку розміщалася наша військова
частина. Директор – молодий чоловік, який, як і всі в ті голодні 1944-1946
рр., одягнений у військову форму і стару шинель.
У 1944 р. заняття з однією групою студентів розпочалися в травні, але
набір тривав до вересня і набрали ще другу групу. Студенти були різні за
освітою (7,8.9,10 класів середньої школи). Вони всі мешкали в навколишніх
селах і після занять щодня ходили додому ( в період 1944-47 рр. жодного
транспорту не було, а товарний поїзд Київ-Тетерів ходив лише 2 рази на
добу). До технікуму поступало багато сиріт, батьки яких не повернулися з
війни, тому місцеве населення їм співчувало, особливо жінки, які втратили на
війні синів. Вони часто брали до себе наших студентів, давали їм одяг дітей,
піклувалися про них.
Розпорядок дня в технікумі був такий: зранку проводили чотири уроки,
потім обідня перерва одна година. У 1944 році раз на день студентів почали
безкоштовно годувати. З німецької трофейної кухні зняли котла і вмурували
його в кімнаті на першому поверсі навчального корпусу ( як заходити в
корпус – перші двері ліворуч). До технікуму «приблудився» після поранення
кухар-солдат, який і готував обіди.
Чим займались студенти після обіду? Працювали щодня по 3-4 години.
Ми просили студентів, щоб вони приносили з дому лопати, граблі, сани та
інше знаряддя, бо в технікумі не було нічого. Хлопці збили з дощок кілька
ношей і виготовили кирки.
Які студенти виконували роботи? Будь-які. Прибирали двір, виносили
сміття, засипали воронки, викорчовували пеньки, ремонтували навчальний
корпус. Працювали всі дуже добре, нікого не доводилося підганяти або
робити зауваження.
У 1944 році директор технікуму призначив завідувачем господарства
Волянського, який пропрацював у технікумі 15-20 років. Він був жителем
с.Микуличі, умів організувати студентів на виконання тієї чи іншої роботи.
Наприклад, щомісяця, в районному центрі необхідно одержувати «пайок».
Транспорту ніякого не було. Волянський збирав найбільш міцних хлопців, і
вони увесь « пайок» приносили на плечах до технікуму.
У ці роки на одного студента видавали 1-3 кг борошна або крупи, 0,5 кг
яєчного порошку, 1-2 банки консервів. Такий же місячний «пайок» був і для
всіх працюючих викладачів і робітників. Кухар якось вмів з цього мізерного
«пайка» щодня варити суп і чай без цукру, який він заварював на гілочках
малини і чорної смородини.
У 1944 році в гуртожитку обладнали 4 кімнати, а в 1945 році – 8 кімнат.
Там побудували нари, а в дівчат навіть поставили ліжка. Обігрівались
кімнати „буржуйками” – саморобками.»
Із тягла за рознарядкою МСГ було виділено 2 коней, які не були
придатні для фронту, але могли працювати у сільському господарстві.
Директор дав їм клички Сіра і Калина. Зразу ж наняли конюха на прізвище
Бринзяк. Він любив коней, годував їх чим міг. Восени 1944 року цими
кіньми біля навчального корпусу розорали цілину для грядок і городів та
вручну посіяли невелику кількість жита, принесеного студентами з
домівок.»
Восени 1944 року на посаду завуча технікуму призначили
Березовського Якова Венідиктовича. Викладачами на той час були: Міщенко
Іван Антонович, Подобєд Микола Данилович, Ботнар Ганна Миронівна,
Мельниченко Галина Михайлівна, Мельниченко Василь Миколайович,
Лобанова Ольга Антонівна, Оборський Олександр Антонович, Биковець
Андрій Миколайович, Березовський Яків Венідиктович.
Із спогадів Ботнар Г.М. : «Самозречено, наполегливо і навіть
відчайдушно працювали ці викладачі. Фактично менше 10 викладачів
підготували і випустили в 1944-47 р.р. групу ветфельдшерів. Ніхто з них не
рахувався з своїми інтересами, все було віддано роботі і тільки роботі. Ми
були дружними, ніяких конфліктів ніколи не виникало.
Студенти в період 1944-1947 рр. навчались у зовсім холодних
аудиторіях. На заняттях всі сиділи вдягненими . За викладачами доводилось
записувати конспект на слух , бо підручників не було. Писали між рядками
старих книг і на полях газет, тому що паперу не було. Конспекти складали
хороші, вивчали занотоване старанно, приділяли значну увагу наочності.
Студенти самі малювали плакати, малюнки, креслили таблиці і т.п.
За матеріалами музею коледжу
