Музей
З нагоди 112-ої річниці заснування Немішаївського фахового коледжу в музеї було реконструйовано експозицію зали бойової
слави. На жаль, під час окупації «рашистами» нашого селища музей було пограбовано, багато цінних артефактів зникло назавжди. Було прийнято рішення зробити реконструкцію трьох залів музею:
- 1-й зал – «Історія селища Немішаєве»
- 2-й зал – «Історія коледжу»
- 3-й зал – «Зала національної мужності та звитяги»
Починаючи із 1968 року, часу відкриття «Зали бойової слави», ця частина нашого музею в основному вміщала в себе документи,
предмети часів Другої світової війни, макети та альбоми, створені руками студентів і викладачів на основі пошукових робіт тощо.
Реконструйовану залу перейменувано на «Залу національної мужності та звитяги». Зала поділена на дві частини, в одній з них
представлені матеріали починаючи з часів Народного руху України до трагічного сьогодення – російсько-української війни.
Окреме почесне місце залишається неоформленим, чекаючи на матеріал про неминучу подію – нашу Перемогу над агресором.
Друга частина зали охоплює події Другої світової війни, участі в ній викладачів, робітників коледжу та мешканців селища Немішаєве.
Адміністрація коледжу висловлює особливу вдячність всім, хто брав активну участь в оновленні музею: викладачам історії Сивурі Марії Григорівні, Хоменко Олені Миколаївні, лаборантам Моосу Віталію Бертгольдовичу, Моос Ніні Петрівні, зав. бібліотекою Ципотан Ганні Андріївні, бібліотекарям Іванчиковій Олені Петрівні, Багінській Лесі Вікторівні, бригаді столярів на чолі з Дзюбанчуком Олександром Володимировичем та бригаді електриків на чолі з Барановим Євгеном Сергійовичем.
З історії музею коледжу
Музей історії коледжу є одним з центрів проведення патріотично-виховної роботи в закладі освіти. Щороку в ньому буває близько тисячі відвідувачів. Тут проводяться екскурсії і лекції, уроки мужності і миру, зустрічі з ветеранами і молоддю.
Свою історію музей розпочав у 1968 році, саме тоді в Немішаївському радгосп-технікумі було створено кімнату бойової і трудової слави. У 1998 році музей було реконструйовано. Додатково створено ще три зали:
- 1-й зал – експозиція присвячена військово-патріотичному вихованню студентів та війні в Афганістані.
- 2-й зал присвячений Другій світовій війні та руху опору на Бородянщині в 1941-1943 рр.
- 3-й зал – розповідає про історію селища Немішаєве.
- 4-й зал – присвячений історії розвитку закладу освіти.
Загальна площа 4-х експозиційних залів складає 174 м2.
При музеї було створено групу «Пошук» та групу екскурсоводів – студентів. В зборі матеріалів брали участь студенти, викладачі, випускники різних років і мешканці селища. Завдяки цьому зібрано багато цінних історичних документів та експонатів. Музей історії коледжу постійно поповнюється новими матеріалами та експонатами.
На жаль, після окупації нашого селища «рашистами» навесні 2022 року, музей був пограбовано, безслідно зникло багато експонатів і документів. Зараз музей перебуває в стані реконструкції.
« Не бажаючи надалі працювати в чужій і голодній Москві…»
Що можна дізнатися із заяви про прийом на роботу? Якщо ми будемо переглядати сучасні заяви такого значення, то, насправді, нічого, крім прохання про прийняття людини на якусь посаду жодних відомостей більш немає. А ось із прохань про влаштування на роботу у 1918 році в Україні можна дізнатися багато. Архівні документи, якими поповнився музей Немішаївського фахового коледжу, завдяки кропіткій роботі нашого співробітника Хоменко Павла Петровича, є тому підтвердження.
Окрім відомостей стає цікавим стиль та форма подання прохань того часу, основна частина яких написана українською мовою.
Так в одному з прохань Миколи Афанасійовича Родосського до Київської Повітової Народної Управи написано: « Не бажаючи надалі працювати в чужій і голодній Москві, ласкаво прохаю Вас не відмовити та надати мені на рідній і близькій Україні посаду управляющего Мироцькою сільськогосподарською школою…».
Про пріоритет володіння українською мовою дізнаємося із прохання про працевлаштування Гната Васильовича Скопчука: «Честь маю прохати Київську Повітову Народну Управу дати посаду учителя Мироцької сільськогосподарської школи. Можу викладати математику (арифметику, алгебру і геометрію), фізику і малювання (креслення) або же спеціальні науки з мого атестату, які підходять під програму школи. При цьому вважаю потрібним додати, що: 1) знаю рідну (українську) мову в письмі й на слові …».
Є ще цікаве прохання про влаштування на роботу в якості рахівника (Прізвище написано нерозбірливо): « … Прохаю Київську Повітову Народну Управу надати мені посаду рахівника в Мироцькій сільськогосподарській школі, згідно оголошення в «Київській мислі» від 9 серпня ц.р. ч. 133, або ж не відмовити мені в другій якій-небудь посаді, тому що моє становище дуже скрутне…»
З прохання Сергія Гнатовича Новицького стає відомим новий факт з історії нашого закладу освіти: « Бажаючи проходити службу за своєю спеціальністю та покликанням, цім прошу Київську Повітову Земську Управу надати мені місце керуючого Мироцької сільськогосподарської школи. Школа ця мені відома, тому що я тимчасово завідував нею у рік її відкриття, був викладачем спецдисциплін у 1912-1913 навчальному році і через відсутність квартири та малого окладу (800 рублів) перевівся до Сорокського сільськогосподарського технічного училища…»
І таких прохань про влаштування на роботу в Мироцьку сільськогосподарську школу досить багато. Це говорить про міцну базу та стабільність фінансування цього навчального закладу у важкий 1918 рік.
За довгі роки свого існування Немішаївський фаховий коледж (з 1912 року) багато разів змінював назву, але основа його напрямку – підготовка спеціалістів високої кваліфікації для сільського господарства – залишалася і залишається незмінною. Докладніше про історичні зміни можна дізнатися із матеріалів, яки представлені у залах музею коледжу.
Завдяки допомозі нашого співробітника Хоменка Павла Петровича фонд музею коледжу поповнився новими архівними фактами. Відкрилися невідомі досі сторінки з історії нашого закладу освіти, які охоплюють період 1918 року.
Цікавими матеріалом цього періоду є відомості про організацію курсів садівництва та городництва для вчителів навколишніх сіл.
Так в журналі Київської Повітової Народної (Земської) Управи від 6 серпня 1918 року вказано: «…На підставі постанови Повітової Управи від 30 серпня ц.р. необхідно закликати на курси по садівництву, які мають відбутись на протязі 10 днів, починаючи з 1 вересня цього року, вчителів початкових шкіл, при яких існують показні садки і тих, при яких закладка таких садків можлива і бажана.»
Підставою для цього стала докладна записка роз’їзного садівника-городника М.Чорноуса, де він вказує: «В повіті при народних школах існує до 20 садків, посаджених земськими спеціалістами, які мусять служити не тільки окрасою для шкіл, но головним чином виконувати завдання показних садків, де учні шкіл, а також доросле населення могло б під приводом учителів, при допомозі спеціалістів Народної Управи зацікавлюватись і учитись як треба ходити коло садків і яка від того може бути користь для селян». Далі із досадою пише, що значна частина шкільних садків, на великий жаль, перебуває в дуже поганому стані, що далеко «не всі учителі вміють ходити коло садків так як слід», що було б конче бажаним на початку шкільного періоду улаштувати силами своїх фахівців 10-денні курси по садівництву для учителів, де б вони могли одержати хоч елементарні знання по садівництву, городництву, насінництву і може переробці плодів і овочів та бджільництву. Дали він пише: « Найбільш відповідним місцем для таких курсів я вважаю Мироцьку сільськогосподарську школу, при якій існують відповідні садівничі засади як то: сад, шкілка, город, пасіка…, а також є відповідні помешкання як для курсів так і для курсантів і де легко було б налагодити харчування курсантів.»
Була розроблена програма для слухачів курсів, до якої входили: короткий курс морфології та фізіології рослин, обробіток грунту під город, вирощування різних городніх рослин, збут овочів і заготівля їх на зиму, боротьба зі шкідниками, городнє насінництво.
Всі ці відомості дозволяють нам мати чітке уявлення про потужну матеріально-технічну базу нашого навчального закладу у важкі післяреволюційні часи періоду літа та осені 1918 року.
Зустріч з Алієвою Альоною Валеріївною – мамою загиблого Героя
17.12.2024 року в залі Національної мужності та звитяги музею Немішаївського коледжу відбулася зустріч з Алієвою Альоною Валеріївною мамою загиблого Героя, випускника нашого закладу освіти. ЇЇ син Алієв Роман Романович загинув, захищаючи рідну Батьківщину від російського агресора.
Алієв Роман Романович народився 30 грудня 1997 року в м. Старокостянтинів Хмельницької області. Проживав у с. Страхолісся Вишгородського району Київської області.
У 2016 році закінчив Немішаївський агротехнічний коледж, у цьому ж році вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України на факультет тваринництва та водних біоресурсів, де успішно навчався за спеціальністю 207 «Водні біоресурси та аквакультура». У 2019 році завершив навчання в університеті, здобув освітній ступінь бакалавра та кваліфікацію технолога з виробництва продукції аквакультури.
Старший солдат Роман Алієв ніс військову службу в 49-му окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ» ім. О.Куцина, був оператором-радіотелефоністом відділення радіоелектронної розвідки взводу технічних засобів розвідки розвідувальної роти.
Роман Алієв віддав своє молоде життя за свободу і незалежність України. На превеликий жаль, 02.03.2024 року, виконуючи бойове завдання з оборони та утримання рубежів на східних околицях н.п. Макіївка Сватівського району Луганської області, а саме, проведення аеророзвідки близько до противника, Роман отримав смертельні рани та ушкодження внаслідок вибухової травми з сліпими проникаючими осколковими пораненнями голови.
Похований 07 березня 2024 року на кладовищі в с. Страхолісся Вишгородського району Київської області.
Викладачі, однокурсники, колеги та друзі Романа поважали його як кваліфікованого фахівця, як чесну, порядну, просту, щиру, веселу, світлу, добру та порядну людину, людину, на яку завжди можна було покластися.
В присутності завідувачки бібліотекою Ганни Андріївни Ципотан, бібліотекарки Бондаренко Марії Богданівни, лаборанта музею Моос Ніни Петрівни та викладача відділення «Технологія та переробка продукції тваринництва Голуб Раїси Анатоліївни було передано в дар музею особисті речі Алієва Романа: кровоспинний турнікет, тактична кепка, армійський шеврон; прапор батальйону, прапор України, гільзи крупнокаліберних снарядів з надписом від побратимів Романа.
Нехай добрий, світлий спомин про подвиг Романа Алієва стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, однокурсників, бойових побратимів, колег, усіх, хто його знав, поважав і любив, у пам’яті майбутніх поколінь.
Світла пам’ять та низький доземний уклін за Ваш подвиг! 🇺🇦
Зустріч поколінь на відділенні «Ветеринарна медицина»
24 вересня в Немішаївський фаховий коледж завітала випускниця ветеринарного відділення Мироцького зооветеринарного технікуму (таку назву тоді мав наш коледж) Світлана Павлівна Савчук (дівоче прізвище Мостова).
Шістдесят років минуло з моменту закінчення Світланою Павлівною навчання в нашому закладі освіти. Це був 33-й випуск ветеринарних
фельдшерів, які потім з успіхом працювали за фахом в різних куточках нашої країни. Сама ж Світлана Павлівна більш 55 років всі сили й знання віддавала студентам коледжу, працюючи спочатку лаборантом, а по закінченні сільськогосподарської академії – викладачем.
З великим інтересом слухали розповідь випускниці далекого 1964 року, студенти третього курсу ветеринарного відділення. З вуст Світлани Павлівни вони дізналися багато невідомого у облаштуванні побуту студентів того часу, про дисципліну, ранкові зарядки, а найголовніше – процес навчання: вчителів, практики, про дружбу та згуртованість. Гостя акцентувала на тому, що все, що відбувалося в студентські роки (навчання, практики, різні види робіт) вона отримувала велике задоволення.
Теплою була й зустріч із колишніми співробітниками – з педагогічним колективом ветеринарного відділення. Завідуючий відділенням Василь Михайлович Овчарук провів маленьку екскурсію для Світлани Павлівни, розповідаючи про нововведення в навчальному процесі, із гордістю демонстрував нове сучасне обладнання в лабораторіях, оновлені аудиторії.
На завершення зустрічі Світлана Павлівна подарувала педагогічному колективу книги з ветеринарії методичного змісту, які необхідні в роботі. Від імені колективу відділення Василь Овчарук зробив невеликий подарунок на згадку про зворушливу зустріч.
